21 лютого – міжнародний день рідної мови
                                                               А знаєте ви, що за сила в тій мові!
                                                                                                      І.Я.Франко
Мова є своєрідним генетичним кодом нації, складовою частиною і засобом творення національної культури. Світова наука має аргументовані докази того, що українська мова є одна з найстаріших і найяскравіших мов за своєю мелодійністю та виразністю.
Рідна мова дорога кожному з нас. Рідною мовою ми вимовляємо наші перші слова і найкраще висловлюємо наші думки. Вона є базою, на якій усі люди розвивають свою особистість з моменту свого першого вдиху, і вона є тим, що підтримує нас протягом усього життя. Вона є засобом навчати повазі до самого себе, до своєї історії, до своєї культури і, головне, до інших людей з усіма їхніми особливостями.
Міжнародний День рідної мови відносно молоде свято – до календарів усього світу воно ввійшло тільки у 1999 році. І в Україні воно також лише почало писати свою історію, хоча сама проблема української мови на українських землях нараховує кілька століть. Де і коли народилася традиція Міжнародного дня рідної мови?
Сьогодні в незалежній Україні є сили, які відверто замахуються на державний статус української мови. 2006 рік – Луганська, Одеська та Харківська обласні ради ухвалюють рішення про надання російській мові статусу регіональної. 2007 рік – Донецька міська рада ухвалила звернення до Президента про надання російській мові статусу державної. Січень 2008 року – одіозний Д.Табачник вимагає надати російській мові статус офіційної, цинічно топчучи право українців на рідну мову. Значна частина ЗМІ працює на пониження морального рівня і примітивізацію запитів та смаків українців.
Закон про мови не виконується. Програми підтримки української мови не здійснюються. Навіть дуже обережні кроки у бік розширення функціонування української мови викликають протести з боку деяких політичних сил, які кричать про порушення прав росіян. Тобто українці на рідній землі мають відносне право на українську книжку, газету, освіту, зрештою, право на майбутнє рідної мови, культури, держави.
Формально здобувши статус державної, українська мова практично так і не стала нею, хоча існуюча правова база достатня для реалізації цього. Головна причина – відсутність політичної волі керівництва держави і активна протидія як усередині, так і ззовні. А без свідомої української еліти неможлива розбудова української України.
Кожен народ доти народ, поки він володіє рідною мовою, і у цьому – його культура і суверенітет. Справді, як європейський народ, ми, українці, не гірші за наших сусідів – поляків, чехів, угорців, але чому ті вільні, сильні, чому у них повнокровне життя, а у нас, українців, смутний вигляд і дихає смертю чорнобильська зона? Чому у них і пісня, і мова своя вікова, а у нас панує чужа мова, а своя зникає?
   Українська мова сьогодні потребує захисту і твердого державного сприяння. Наше майбутнє – негайна ненасильна українізація суспільства. „Програма захисту українців” Всеукраїнського об’єднання „Свобода” за створення природного мовного середовища для корінної нації. Це дасть можливість колись насильно зрусифікованим українцям повернутися до мови предків. Чиновники, які за 17 років незалежності України так і не навчилися української мови, мусять вивчити її.
Історія свята, на жаль, має дуже трагічне начало. 21 лютого 1952 року у Бангладеші влада жорстоко придушила демонстрацію протесту проти урядової заборони на використання в країні бенгальської мови. Відтоді цей день у Бангладеші став днем полеглих за рідну мову.
Минуло багато років. Аж у жовтні 1999 року на Тридцятій сесії Генеральної конференції ЮНЕСКО було запроваджено Міжнародний День рідної мови як привід для роздумів та зосередження уваги на мовному питанні. Починаючи з 21 лютого 2000 року, цей день відзначають і в Україні.
Наука, що досліджує розвиток мови, складається з ряду історико-лінгвістичних дисциплін (історична граматика, історична фонетика, історична лексикологія, історична діалектологія, історія літературної мови), кожна з яких має свій об'єкт вивчення. Однак усі вони підпорядковані спільній меті, і як окремі частини складають єдину науку – історію мови.
Соціальні функції мови надзвичайно широкі. Дехто вважає мову лише засобом порозуміння між людьми. Насправді ж цим не вичерпується її значення. У мові закодовує нація всю свою історію, багатовіковий досвід, здобутки культури, духовну самобутність.
Мова для кожного народу стає ніби другою природою, що оточує його, живе з ним всюди і завжди. Без неї, як і без сонця, повітря, рослин, людина не може існувати. Як великим нещастям обертається нищення природи, так і боляче б'є по народові зречення рідної мови чи навіть неповага до неї, що є рівноцінним неповазі до батька й матері.
Згадаймо слова В. Сосюри: "Без мови рідної, юначе, й народу нашого нема". Рівень розвитку рідної мови є джерелом духовного розвитку народу. А на думку Є.М.Верещагіна і В.Г.Костомарова, "національна мова входить у поняття національної культури, бо природні умови, географічне положення, рівень і спеціалізація народного господарства, тенденція суспільної думки, науки, мистецтва – всі великі й малі особливості життя народу знаходять відбиття у мові цього народу". Тому знати, берегти і примножувати рідну мову – це обов'язок кожної людини. Народ, який не усвідомлює значення рідної мови, її ролі в розвитку особистості, не плекає її, не може розраховувати на гідне місце в суцвітті народів.
    Більшість європейських націй пройшли шлях утвердження своєї ідентичності у XVIII або XIX ст. Українцям незрівнянно важче долати цей шлях на початку XXI ст., у безмежному просторі глобальних викликів.
    Мова дається одвіку й довіку. Це — спадкоємність не лише в межах роду, а й у межах народу. Рідну мову слід оберігати як своє майбутнє, пам’ятаючи про першозначення її як безсмертя українського духу, її рятівну, очищаючу, цілющу, відроджуючу властивість.